Дістатись краю неба неможливо.
Який же сенс тоді на край летіти?
Коли тебе несуть угору крила,
Не впасти з висоти так важко вміти.
А на середній висоті літають
Твої товариші, а може й друзі.
Ти стрімко вгору йдеш — вони зникають…
Пливеш назустріч потаємній музі.
Радієш, що уже сягнув за хмари,
Та щастя навіть ні з ким розділити.
Довкола білі купчасті примари,
Німі, пусті, безтілі і розмиті.
Тобі із ними не поговорити,
Хоча навкруг так гарно, так красиво…
Самотньо… Але крил не зупинити.
Дістатись краю неба неможливо.
Инна Пирлик
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
2 comments:
В мене край неба з цього вірша викликає асоціації з багатством (грошима). Люди які весь прагнуть грошей з часом втрачають друзів, але самі ніколи не зараблять, щоб їм було достатньо. Завжди мало, завжди летять до краю.
Насправді я опублікувала цей вірш, коли друзі не могли чи не хотіли розділити мого маленького успіху, ще однієї сходинки нагору в галузі розробки програмного забезпечення (це навіть не підвищення заробітньої плати :)).
Post a Comment